Маніпулятори – як їм це вдається?

В продовження теми про спілкування, яке зараз переважно відбувається у соціальних мережах, не зайве буде згадати про види маніпуляцій у спілкуванні. Мабуть всім зустрічалися колись статті про типи “залежних стосунків” від Еріка Берна та про трикутник Карпмана. Цього разу я хочу звернутися до більш дрібних та поширених випадків маніпуляцій, які стосуються саме спілкування. І які, в результаті, можуть призвести до трикутника Карпмана або створити здорові чи не дуже – стосунки.

Спілкуванню присвячений величезний розділ в науці Соціальна психологія. І не даремно. Адже це є найважливіша функція у людській спільноті. Мало хто може прожити абсолютно на самоті або без жодного спілкування. Зрештою, така людина починає спілкуватися сама із собою. А це є не дуже здорово)).

Багато людей уникають прямого спілкування. Причин цьому може бути багато. Головна – це є невміння досягати своєї мети у спілкуванні. Внаслідок цього виникають сумніви у власній здатності відкрито і чесно отримати бажане, недовіра до співрозмовника (який уже точно має такі ж підступні мотиви, як і я), і в той же час – бажання всім подобатися, щоб мені не відмовили у моїх прагненнях, або навпаки, – брутальність, як інструмент тиску та захисту від “зазіхань” інших людей.

Отже, люди, які уникають прямого та щирого спілкування, вдаються до різного виду і роду маніпуляцій. Розглянемо найпоширеніші з них.

  1. Поступливість.

Виникає образ такого собі “Панди”. На перший погляд це є ввічливий та м’який спосіб спілкування. Проте згодом з’ясовується, що людина часто “забуває” важливі моменти, тисне на мою “совісливість”, “не помічає” сказане, якщо воно їй не довподоби, довго мовчить у відповідь на запити в приваті, часто наголошує на своїй м’якості, вимагаючи у відповідь такої ж поступливості. Ніби й нема до чого причепитися, але чомусь в такому спілкуванні часто виникає якесь незрозуміле роздратування. Відчуття того, що мене, хоч і м’яко, та все одно використовують, залишається.

Причина такої маніпуляції може ховатися у звичці людини отримувати бажане через капризи.  Та брак сили характеру, щоб відстояти свої інтереси відкрито.

Спосіб протидії : відверто повідомити, що я не настільки м’яка людина, і від мене не слід чекати на таку ж поступливість.

Це не означає, що я “автоматом” стаю людиною “поганою”, бо мені не властива ця вкрадлива пластичність і показна “доброта”.

Це означає, що маневр є розгаданим, і я не даю згоди на маніпулювання собою за допомогою поступливості 🙂

Шанси на порозуміння є, якщо людина зрештою зможе мені довіряти. І якщо я не зраджу її довіру в подальшому.

  1. Зверхність.

Образ, який виникає при такому спілкуванні – “Цар”, “Цариця”.

В такому стилі спілкування переважають фрази із претензією на домінування. Це “мудрі” цитати та афоризми, глобальні поради щодо всього і вся. Часто “власного виробництва”. Вказівки, що і як робити, куди і коли слід ходити, кого і як читати тощо. Словом, кожен з нас знає такі типи спілкування. Таку людину часом хочеться просто придушити, а часом це викликає лише іронічну посмішку.

В цьому спілкуванні вже є все, –  само по собі, згенероване автором слів, і в моїх власних доповненнях чи роздумах потреби немає зовсім. Вибір у мене обмежений – я можу лише погодитися або не погодитися зі співрозмовником.

Причиною такого спілкування може бути невпевненість співрозмовника у собі. Внаслідок чого він боїться сприйняти якісь чужі думки та ідеї, адже для нього це означатиме, що я не визнаю його досконалість. А цього мій співрозмовник просто не може допустити, адже і сам(а) постійно сумнівається в собі.

Спосіб протидії. Головне – ніколи не сперечатися. Якщо мені справді щось треба від цієї людини, то краще одразу спитати її – чи готовий мій співрозмовник або співрозмовниця сприйняти мої думки, які я зараз збираюся висловити? І якщо починається суперечка, краще одразу пошукати іншого(-у) співрозмовника(-цю).

Шанси на порозуміння є, якщо людині властивий допитливий розум. Інакше навіть інтелктуал(ка) застрягне на стадії “я так думаю і всьо”.

  1. Підозріливість.

В такому спілкуванні немає місця для довіри. Зовсім. Співрозмовник (-ця) вважає всіх підступними брехунами, просто одні уже є ним (нею) дезавуальовані, а інші – ні. Всі вважаються такими, що гарно прикидаються, але рано чи пізно попадуться йому (їй) на гачок дізнання чистої правди.

– що? ви юрист? (угу угу, диплома ж ніхто не спитає, а якщо спитає, то як я перевірю, чи він не підробний). – Я це.., я теж закінчив юридичний…років 10 тому…в іншому місті…(так я тобі й виклав про себе усю правду, не сподівайся, брехуне)

Причиною може бути неприємний досвід людини, яка пережила зраду чи брехню від своїх близьких. Можливо ще в дитинстві.

Спосіб протидії. Можна роками доводити, що я не верблюд, але в результаті у мене швидше виросте горб, ніж та людина мені повірить.

Тому, по можливості, треба пропонувати співрозмовнику самому переконатися у правдивості моїх слів.

Шанси порозумітися. Вони є, тільки якщо співрозмовник (-ця) сам вирішить мені повірити. При цьому не варто виставляти напоказ усе, що я маю, аби довести свою щирість. Це лише зробить мене беззахиснішою, а довіри не додасть. Навпаки – варто перевіряти, чи правду говорить сам(а) “невіручий(а)” 🙂

  1. Грубощі.

Погрози, агресивність, міцні словечки, жорстокі вислови, лайка, прокльони тощо. Все це може бути адресоване не мені, але в тексті обов’язково буде. Відчуття у спілкуванні такі, ніби переді мною гамселять боксерську грушу і ріжуть собі вухо (як Ван Гог) аби налякати мене своєю “безбашеністю”.

Причиною може бути те, що співрозмовник (-ця) і сам неабияк боїться. Може навіть не лише мене, а соціум вцілому. Колись, можливо у підлітковому віці, такий трюк  із лайкою та грубощами спрацював, допоміг стати “своїм” чи “своєю” в колі однолітків, і тому залишився зі своїм автором чи авторкою дотепер.

Спосіб протидії : Ігнорування грубощів співрозмовник(-ця) сприйме за мою слабкість. Можна почати й собі лаятися – тоді зійду за “свою” (свого). Або звернути увагу на присутність лайки фразою на зразок “ого, оце ти сувора(-ий)…а можна поки що без цих слівечок?”

Шанси порозумітися. Їх більше, ніж у випадку підозріливості, поступливості чи зверхності. Якщо людина не вкрай залякана суспільством і не є патологічною грубіянкою, то після перевірки мене на небезпечність можуть встановитися довірчі стосунки. Головне не старатися справити враження такої ж “крутості” у відповідь на лайку.

До цих основних маніпулятивних видів спілкування додаються різні гібриди та різновиди. Скажімо, є нав’язливий стиль, коли людина замість поступливості використовує надмірну підтримку і лестощі. Або формує свій образ, як слабкий і залежний, щоб спровокувати мене на турботу про себе.

Зверхній стиль може набути вигляду “доброї людини” або “захисника”, яка навпаки, позірно ігнорує будь-яку свою вигоду і перебільшено дбає про мене та мій добробут. Маніпуляція тут полягає в тому, що я в такому разі втрачаю свою самостійність і право вирішувати – чого хочу я.

Недовірлива людина може перебрати на себе роль “судді” всі та вся – бо хто, як не вона, зрештою “бачить усі неправдиві” заяви і фрази?

Розгадати такі маневри не складно. А далі – постає вибір, продовжувати грати в цю гру, затіяти свою, повідомити “вашу гру розгадано”, чи просто залишатися собою.


Якщо ви бажаєте отримати психологічну консультацію звертайтесь безпосередньо до Вікторії.
Skype: viktoriatalan
e-mail: [email protected]
Профіль у ФБ: Вікторія Таланко
Канал Youtube: Viktoria Talanko

Текст та фото Вікторія Таланко ©

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *