Поранення чи хвороба

Нещодавно у своєму інтерв’ю для Бі-Бі-Сі Лесь Подерев’янський охарактеризував стан українців як “поранені, але не хворі”, коли йшлося про ситуацію війни та загальний перебіг подій в Україні.

Так співпало, що напередодні виходу статті Подерев’янського, я також  міркувала про стан українського патріотичного суспільства з точки зору психології.

Є така наука – психосоматика, яка вивчає зв’язок наших емоцій із тілесними реакціями на них. У народі зміст цієї науки пояснюється фразою “всі хвороби – від нервів”.

Що це таке поранення і як воно гоїться відомо не всім… – і слава богу.  Проте події на Сході і справді психологічно можуть сприйматися нашим організмом як хвороба або поранення.

Першу болючу травму від часів Незалежності українці отримали під час розстрілів на Майдані. Потім – окупація Криму. І третя – окупація частини східних територій.

На мою думку, в інформаційному просторі справді бракувало такої алегоричної озвучки, яку зробив Подерев’янський.

У психосоматиці йдеться про те, що загоїти свою хворобу чи травму можна, якщо усвідомлюєш свій стан і причини його виникнення. Як психолог, я можу говорити про те, що цей «поранений» стан зараз є майже в усіх українців, кому не байдужа доля України.

Це може виражатися такими симптомами, як тривожність, нервовість, поганий сон, апатія, пригніченість, сльозливість і відчуття слабкості.

Люди, які люблять свою країну, знаходяться з нею у психологічній єдності, тому будь-яка негативна подія для країни може відбиватися на їхньому особистому здоров’ї.

Чим поранення «краще», від хвороби? Воно смертельне чи ні? Чи зачеплені життєво важливі органи? Наскільки дієві ліки прописані для загоєння? Чи відбувається поступове покращення або ж стан стабільно важкий?

Поранення – це коли рана загоюється поступово. А хвороба – це те, що триває з різною інтенсивністю довгий період.

Тому поранення – це, звісно, здоровіше, ніж хвороба, бо воно однозначно має загоїтися і має тимчасовий характер. У випадку алегорії з російською окупацією в Криму та на Донбасі «поранення» є малим  – територіально локалізоване.

В психології емоційні реакції також можуть бути локалізовані.

Наприклад, при згадці про трагічні події, окупацію, загибель людей –  може боліти серце, можуть заклякнути ноги, чи затерпнути пальці. Може виникати бажання хапатися за будь-яку роботу чи справу, аби лише не думати про свій внутрішній стан. В разі, якщо болить голова – це швидше емоції гніву,  бажання дати відсіч, боротися.

Це реакція нашого тіла на наші емоції, пов’язані із втратою територій та людей.

Крим, безсумнівно, є нашою окрасою. Це як зняти плетений вручну капелюх, таке собі українське «сомбреро» – ми наче його й самі не дуже носили, але ж яке гарне та виплекане своїми руками! Тепер воно на голові у недолуго вдягненого бовдура в пєсцовій шубі. І це настільки йому не пасує, що всі бачать – «сомбреро» належить нам, українцям. А чужинець може й голову втратити через таку безглузду крадіжку. Те, що йому вже в ту голову наморозило і дощиком тім’яко через дірочки між плетеними лозинками намочило  – то вже точно. Стоїть, обтікає і капелюх тисне.

Така образна гра уяви допомагає психіці локалізувати і загоювати переживання.

Перший крок до одужання – це усвідомлення свого стану і його зв’язку з подіями та емоціями. Поранення трапляються, коли захищаєш свою територію і своє життя. Це «поранення» мале, життєво важливі органи не зачеплені, і його інтенсивно лікують найкращі лікарі світу.

Загоєння ж залежить більше від нас самих. Гіркі ліки і солодкі ліки – Надія, Віра, Любов. Вони нададуть силу для боротьби та здоров’я організму. Слава Україні.

Якщо ви бажаєте отримати психологічну консультацію звертайтесь безпосередньо до Вікторії.
Skype: viktoriatalan
e-mail: viktoriatalanko@gmail.com
Профіль у ФБ: Вікторія Таланко
Канал Youtube: Viktoria Talanko


Текст та фото Вікторія Таланко ©

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *